Постановка проблеми. Основним завданням України як демократичної, правової та соціальної держави є забезпечення правопорядку шляхом недопущення порушень вимог націо­нального законодавства й поновлення порушених прав. Із цією метою в апараті держави функціонує апарат примусу, який пе­редбачає можливість уповноваженими особами (органами) за­стосовувати до особи порушника окремі стягнення як елементи відповідальності. Одним із різновидів такої відповідальності є адміністративна. З її назви очевидною є сфера відносин, яку вона врегульовує, - адміністративно-правова.

Метою статті є розкриття особливостей розгляду справ про притягнення до адміністративної відповідальності юридичних осіб. Адміністративна відповідальність є заходом реагування держави на вчинення окремими особами адміністративних пра­вопорушень. Проступки зазначеної категорії можуть вчинятися як фізичними, так і юридичними особами. Проте особливості притягнення останніх до адміністративної відповідальності ха­рактеризується певною специфікою. Саме цим обумовлюється актуальність обраної тематики дослідження.

Стан наукового вивчення проблеми. Питання адміністра­тивної відповідальності в цілому та адміністративної відпові­дальності юридичних осіб зокрема неодноразово були пред­метом дослідження в працях Ю.П. Битяка, Є.С. Герасименка, Л. Жильцова, О.Т. Зими, Р.А. Калюжного, А.Т. Комзюка,Й. Слубського, С.С. Студенікіна та інших. Однак, незважаючи на таке різноманіття напрацювань у цій царині, залишилося багато невирішених і дискусійних питань. Зокрема, не знайш­ли висвітлення особливості розгляду справ про притягнення до адміністративної відповідальності юридичних осіб. Відтак, завдання статті полягає у розкритті саме таких особливостей.

Виклад основного матеріалу дослідження. Розробка кон­цепції реформи адміністративного права й перші кроки впрова­дження її в життя викликали потребу наукового забезпечення певних правових категорій та інститутів, зокрема, інституту ад­міністративної відповідальності юридичних осіб. Кодекс України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП) передбачає адміністративну відповідальність лише фізичних осіб. Однак незаперечним фактом є й те, що сьогодні чинне законодавство визнає юридичних осіб суб’єктами адміністративої відповідальності. Це пов’язано з процесом приватизації та появою приватного сектора, що зумовило необхідність зосередити в руках держави відповідні механізми адміністративного впливу на господарюючих суб’єктів.

Адміністративна відповідальність - це завжди примус, проте такий, що застосовується на підставі специфічних ознак, за відсутності яких примус не може перетворитися на відпові­дальність. Однією з необхідних умов настання адміністратив­ної відповідальності є наявність державного осуду порушни­ка, оскільки настання такого роду відповідальності пов’язане із застосуванням санкції, що введена законодавцем з осудом відповідної дії, для покарання порушника. Відсутність такого осуду й покарання означає відсутність відповідальності, тому адміністративна відповідальність повинна розумітися лише як застосування заходів адміністративного покарання або адміні­стративних стягнень.

Юридична особа як суб’єкт адміністративного правопо­рушення підлягає обов’язковому притягненню до адміністра­тивної відповідальності. Однак цьому передує адміністративне провадження.

Адміністративне провадження - регламентований зако­ном порядок діяльності органів (посадових осіб) адміністра­тивної юрисдикції та судових органів щодо вирішення справ про адміністративні правопорушення. Метою такого прова­дження є своєчасне, всебічне, повне й об’єктивне з’ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності до законодавства, забезпечення виконання прийнятої по­станови (рішення), а також виявлення причин та умов ад­міністративних правопорушень, виховання громадян у дусі дотримання законів. Провадження в справах про адміністративні правопорушення (проступки) є самостійним видом адміністративно-юрисдикційних проваджень. На нього поширюються всі загальні ознаки, властиві юрисдикційним адміністративним провадженням. До того ж прова­дження в справах про адміністративні правопорушення є різновидом виконавчо-розпорядчої діяльності державних органів, правовою формою здійснення ними адміністратив­ної юрисдикції.

Адміністративне провадження реалізується в декілька ета­пів, які прийнято іменувати стадіями. Тому прийнято виділяти такі стадії адміністративного провадження: прийняття спра­ви про адміністративне правопорушення до розгляду, розгляд справи й оцінка її фактичних обставин і доказів, ухвалення в справі про адміністративне правопорушення постанови (рі­шення), оскарження та опротестування постанови (рішення), виконання постанови (рішення) про накладення адміністратив­ного стягнення.

Розгляд справ про адміністративне правопорушення рег­ламентується нормами, закріпленими в розділі ІІІ «Органи, уповноважені розглядати справи про адміністративні право­порушення», главою 18 «Основні положення» та главою 22 «Розгляд справ про адміністративні правопорушення» розділу IV «Провадження в справах про адміністративні правопору­шення» КУпАП. Вказані положення характерні також для розгляду справ про притягнення до адміністративної відпові­дальності юридичних осіб.

Однак розгляду справи про притягнення до адміністра­тивної відповідальності притаманні окремі особливості. Для їх виділення необхідно звернутися насамперед до тлумачення особливості. Зокрема, під нею слід розуміти характерну рису, властивість кого-, чого-небудь; своєрідність, специфіку чо­го-небудь. Таким чином, особливості розгляду справ про адміністративні правопорушення, суб’єктом яких є юри­дичні особи, виражаються в окремих рисах, які є відмінними від загальноприйнятих вимог і притаманними виключно цій категорії справ.

Хоча ні в кого не виникає сумнівів у необхідності притяг­нення до адміністративної відповідальності юридичних осіб і вдосконалення інституту адміністративної відповідально­сті юридичних осіб, проте станом на сьогодні це питання не знайшло належного нормативного відображення. Адже оче­видним є той факт, що на законодавчому рівні питання про процесуальний порядок притягнення до адміністративної відповідальності юридичних осіб не врегульовано. На це вка­зував у своєму рішенні Конституційний Суд України, а також О.Т. Зима, О.Л. Жильцов. І.Й. Слубськнй та інші науковці.

Тому під час адміністративного провадження щодо юри­дичних осіб необхідно керуватися загальними вимогами до такого роду провадження, у тому числі до такої його стадії, як розгляд справи по суті.

Справи про притягнення до адміністративної відповідаль­ності юридичних осіб розпадаються адміністративними комі­сіями при виконавчих комітетах сільських, селищних, міських рад; виконавчими комітетами сільських, селищних, міських рад; районними, районними в місті, міськими чи міськрайонними судами (суддями), а у випадках, передбачених КУпАП України, - місцевими адміністративними й господарськими су­дами, апеляційними судами, вищими спеціалізованими судами та Верховним Судом України; органами внутрішніх справ, ор­ганами державних інспекцій та іншими органами (посадовими особами), уповноваженими на те КУпАП.

Справи про притягнення до адміністративної відповідаль­ності юридичних осіб, виходячи з положень ст. 276 КУпАП, можуть розпадатися за місцем вчинення правопорушення або в іншому місці. Ми вважаємо, що одним із таких інших місць може бути місце фактичного розташування адміністрації юри­дичної особи.

Підготовка до розгляду справи про адміністративне пра­вопорушення передбачає обов’язкове з’ясування кола осіб, які є учасниками такого розпаду. У нашому випадку суб’єктом є юридична особа, яка згідно з нормами цивільного законодав­ства є організацією, створеною та зареєстрованою у встанов­леному законом порядку. Юридичну особу може бути створено шляхом об’єднання осіб та (або) майна. Для створення юри­дичної особи її учасники (засновники) розробляють установчі документи, які викладаються письмово й підписуються всіма учасниками (засновниками), якщо законом не встановлено інший порядок їх затвердження. Установчими документами є затверджені учасниками статути або засновницькі договори, індивідуальні чи спільні установчі акти, складені засновника­ми. Юридична особа вважається створеною з дня її державної реєстрації. Остання проводиться в порядку, встановленому за­коном. Дані про державну реєстрацію включаються до єдиного державного реєстру, відкритого для загального ознайомлення. Зокрема, до єдиного державного реєстру вносять відомості про організаційно-правову форму юридичної особи, її найме­нування, місцезнаходження, органи управління, філії та пред­ставництва, мету установи, а також інші відомості, встановлені законом.

Тому, виходячи із зазначеного, юридична особа є об’єднан­ням осіб та (або) майна. Під час розгляду справи інтереси юри­дичної особи не можуть відстоювати одночасно всі об’єднані особи. Тому від імені юридичної особи під час розгляду справи по суті повинен виступати посередник. На нашу думку, вказане положення потрібно закріпити в КУпАП.

Надання послуг із представництва інтересів особи, у тому числі юридичної, є одним зі способів забезпечення реалізації закріплених прав і свобод людини й громадянина. Із цією ме­тою Конституція України встановлює відповідні правові га­рантії. Зокрема, в ст. 59 Конституції України закріплено право кожного на правову допомогу. Вважається, що таким правом поряд із фізичними наділяються також юридичні особи. Таким чином, право юридичної особи на правову допомогу є гаран­тованою законодавством України можливість отримати цією особою юридичні (правові) послуги. Іншими словами, правова допомога полягає в наданні правових послуг, спрямованих на забезпечення реалізації прав і свобод людини й громадянина, захист цих прав і свобод, їх відновлення в разі порушення. Однією з таких правових послуг є здійснення представництва інтересів особи в судах, інших державних органах, органах міс­цевого самоврядування, перед іншими особами.

У якості представника юридичної особи під час розгляду справи про адміністративне правопорушення можуть залучати­ся такі особи:

-   особа, яка має право в адміністративному провадженні бути захисником;

-   керівник юридичної особи чи інша особа, уповноважена законом або установчими документами;

-   працівник юридичної особи за довіреністю.

У разі представлення інтересів юридичної особи адвокатом повноваження останнього посвідчуються ордером, що його ви­дає адвокатське об’єднання, або відповідною довіреністю на ведення справи. Якщо ж представником юридичної особи є її керівник або інша уповноважена законом чи установчими до­кументами особа, то її повноваження підтверджуються копією установчих документів юридичної особи. А в разі представлен­ня інтересів юридичної особи її працівником - довіреністю.

Під час розгляду справи про притягнення до адміністратив­ної відповідальності юридичних осіб орган (посадова особа) зобов’язаний з’ясувати такі дані:

-      чи було вчинено адміністративне правопорушення:

-      чи винна ця особа в його вчиненні;

-      чи підлягає особа адміністративній відповідальності;

-      чи заподіяно майнову шкоду;

-      інші обставини, які мають значення для правильного ви­рішення справи.

Тобто з’ясуванню під час розгляду справи по суті підляга­ють відомості, які вказують на наявність у конкретних діяннях складу адміністративного правопорушення та, відповідно, під­став притягнення до адміністративної відповідальності.

Насамперед підставою для настання адміністративної від­повідальності є вчинення адміністративного правопорушення (проступку) - протиправної, винної (умисної чи необережної) дії або бездіяльності, яка посягає на громадський порядок, власність, права й свободи громадян, на встановлений поря­док управління та за яким законом передбачено адміністративну відповідальність. При цьому такі порушення за своїм харак­тером не тягнуть за собою відповідно до закону кримінальної відповідальності. Тому потрібно насамперед встановити, що конкретні діяння за своєю суспільною небезпекою е адмі­ністративними. А для цього необхідно з’ясувати, на яку сферу суспільних діянь конкретні діяння посягають, а також кому та яку шкоду завдають.

У КУпАП передбачається склад адміністративного про­ступку. При цьому суб’єктом такого правопорушення визна­ється фізична особа. Проте ми підтримуємо позицію, згідно з якою поняття адміністративного правопорушення, закріплене в КУпАП, застосовується й щодо юридичних осіб з урахуванням особливостей щодо суб’єктивної сторони адміністративних проступків юридичних осіб.

Проблема провини в адміністративній відповідальності юридичної особи складніша через те, що організація як суб’єкт відповідальності позбавлена можливості що-небудь передбача­ти, оскільки термін «юридична особа» є умовним, юридично фіктивним. Є підстави вважати, що в адміністративному праві вина такого суб’єкта, як юридична особа, насамперед пов’язана не із суспільною небезпекою своєї провини й усвідомленням цієї суспільної небезпеки, а скоріше з протиправністю діяння. При цьому ступінь провини фактично обумовлюється ступенем активності юридичної особи у вживанні заходів із запобігання порушенню.

Загальновідомим і загальноприйнятним є ствердження, що вина порушника проявляється в його усвідомленні суспільної небезпеки правопорушення. Тобто вина є «свідомою» катего­рією. Однак таке трактування не розповсюджується на вину юридичної особи. Це обумовлюється відсутністю в останньої свідомості, оскільки юридична особа є абстрактним і досить умовним суб’єктом права, який не може свідомо ставитися до вчиненого.

Відтак відповідальність юридичної особи - це завжди так звана субституціональна відповідальність, що переломлюєть­ся через провину фізичних осіб, посадових осіб адміністрації, інших осіб, які формують процес волевиявлення в організації.

Юридичній особі як колективному утворенню, звичайно ж, не притаманні ні психічний стан, ні вольові чи інтелектуальні прояви, які характеризують вину фізичних осіб. Однак це не свідчить, що юридична особа не може скоїти винне, протиправ­не діяння. Зокрема, О.Т. Зима пропонує визначити вину юри­дичної особи як суб’єктивне відношення до правопорушення фізичних осіб, які входять до складу юридичної особи-порушника або перебувають із нею в іншому правовому зв’язку. Вина має визначатися за переважною волею, під якою насамперед слід розуміти волю адміністрації (керівництва) юридичної осо­би, зокрема її уповноваженій посадових осіб, а також інших осіб, які мають право давати вказівки в межах юридичної особи та її структурних підрозділів.

Ми підтримуємо позицію І.Й. Слубського, згідно з якою узагальнене формулювання винності юридичної особи може звучати як її вихід за межі відведеної законом, державою в особі відповідного органу правоздатності або дійсно існуючої в юридичної особи праводієздатності. Юридичні особи мають спеціальну правоздатність, особливість якої полягає в тому, що вона обмежена метою, цілями діяльності, визначеними під час створення юридичної особи й закріпленими в її установчих документах. У науці адміністративного права існує концеп­ція, відповідно до якої винність юридичної особи, зовнішньою об’єктивною ознакою якої є неналежне розпорядження юри­дичною особою своєю адміністративною праводієздатностю, розуміється, власне, як провина юридичної особи, за умови оцінки цієї обставини з об’єктивних позицій.

Вихід юридичної особи за межі правоздатності, яка їй від­ведена законом, або дієздатності, якою вона фактично володіє, розглядається лравозастосувачем як підстава адміністративної відповідальності. Причому хоч і вважається, що правоздатність і дієздатність у юридичної особи виникає одночасно, син­хронно, у момент реєстрації особи або в момент реєстрації її статуту, це зовсім не так. Реалізація юридичною особою своїх прав і здатність до виконання обов’язків, зайняття визначени­ми видами діяльності в багатьох випадках поєднана з необхід­ністю отримання відповідного дозволу, ліцензії, патенту тощо. Тому встановлення моменту виникнення дієздатно­сті юридичної особи як учасника правовідносин є обов’язко­вим. Із цією метою необхідно детально дослідити засновницькі й установчі документи юридичної особи.

Порядок розгляду справи про адміністративне правопору­шення закріплений ст. 279 Кодексу адміністративного судо­чинства України. Вказаний порядок є аналогічним і для розгляду справи про притягнення до адміністративної відпові­дальності юридичної особи та полягає в таких діях:

1)    оголошення складу колегіального органу чи представ­лення посадової особи, яка розглядає цю справу;

2)    оголошення головуючим на засіданні колегіального ор­гану або посадовою особою, яка розглядає справу, яка справа підлягає розгляду та хто притягується до адміністративної від­повідальності;

3)    роз’яснення особам, які беруть участь у розгляді справи, їх прав та обов’язків;

4)    оголошення протоколу про адміністративне правопору­шення;

5)     заслуховування осіб, які беруть участь у розгляді справи;

6)     дослідження доказів;

7)     вирішення клопотань тощо.

Висновки. Таким чином, нормативну регламентацію роз­гляду справи про притягнення до адміністративної відповідаль­ності юридичної особи законодавчо не закріплено. У зв’язку із чим положення КУпАП потребують нагального доопрацюван­ня. При цьому потрібно врахувати такі особливості розгляду справи у випадку, якщо правопорушником є юридична особа: специфічність суб’єкта (юридичної особи) та його вини, необ­хідність залучення представника.